Абрикос

tree5

Абрикос звичайний (Armenіace vulgaris Lam.) належить до родини розових (Rosaceae juss). Повсюди культивується у вигляді великоплідних форм і численних сортів. Рослини посухостійкі, тепло- і світлолюбні. Зниження температури повітря взимку (середина лютого) до мінус 18–20ºС, може погубити квіткові бруньки, а в березні бруньки гинуть навіть при мінус 8–10ºС.

Культура абрикоса в Україні поширена на південь від межі: Дрогобич, Хмельницький, Вінниця, Умань, Черкаси, Дніпропетровськ.

Завдяки досягненням українських селекціонерів, ареал вирощування абрикоса суттєво розширився на північ і схід. У 2009 році в господарствах різних категорій площа під абрикосом складала 10,8 тис. га в тому числі 9,4 тис. га в плодоносному віці, що дало можливість отримати 888,7 тис. ц плодів.

Цінною особливістю абрикоса є невибагливість до ґрунтів, висока посухостійкість, а найбільшою його вадою є раннє цвітіння, що часто не дає можливості зберегти квіти від заморозків і відповідно отримати урожай.

Дерево абрикоса дуже швидко росте, формує плодові утворення і схильне до перевантаження плодами. Тож необхідне регулярне обрізування і формування крони – не лише в період спокою рослин, а й під час вегетації. Абрикос має квіткові, ростові, листкові і сплячі бруньки. Квіткові і листкові бруньки утворюються групами, по 2–3 в пазухах листків. У кожній бруньці формується по одній, рідко по дві квітки, які з’являються раніше.

Розмножують абрикос на підщепах аличі і на сіянцях напівкультурних форм абрикоса. дерева розпочинають плодоношення з третього–четвертого року після висаджування в сад і плодоносять регулярно. У цей період дерева дають по 15–20 кг плодів, починаючи з 7 років – 25–30 кг, а у віці 15–20 років – до 60–100 кг і більше з дерева.

Плоди за масою варіюють у дикоростучих форм від 3 до 26 г, у культурних – від 5–6 до 100 г. Маса плоду в межах сорту може значно змінюватися залежно від умов живлення і водного режиму, а також від ступеня навантаження дерев урожаєм і розміру річного приросту. За формою плоди бувають овальні, овально-круглі, яйцеподібні, видовжені з борозенками різної глибини. За забарвленням – жовті, золотисто-жовті, оранжево-жовті, соломисто-жовті до майже білих. Кісточки різняться за розміром і масою, є такі, що відокремлюються від м’якоті, інші – щільно до неї прикріплені.

М’якоть плодів має неоднакову щільність. У своєму складі містить сухих розчинних речовин від 12,1 до 22,8; моноцукрів – 1,3–6,9; суму цукрів – 7,7–16,2; органічних кислот – 0,40–2,07; водорозчинного пектину – 0,46–0,92; протопектину – 0,38–1,02 і їх суми – 0,89–1,80% сирої маси. Вміст вітаміну С досягає 5,6–24,9, а лейкоантоціанів – 34–47,2 мг на 100 г сирої маси.

Плоди абрикоса у своєму складі мають велику кількість каротину, калію, магнію, заліза. Каротин має велике значення в забезпеченні людини вітаміном А, якому належить ключова роль в регулюванні ростових процесів, в нормалізації стану шкіряних покрить, зору, в профілактиці атеросклерозу. Калій, який знаходиться в плодах абрикоса, підсилює виділення рідини і натрію з організму, чим забезпечує його життєздатність.

Незважаючи на такі поживні і лікувальні властивості абрикоса, цю культуру досі вирощують переважно у приватному секторі, де використовують його плоди для споживання у свіжому вигляді і для переробки. Українці з давніх часів біля своїх домівок вирощують абрикос, сливу і вишню кращих місцевих форм, які адаптувалися до місцевих умов. Розмноження проводять переважно кореневими паростками.

У приватному секторі насадження абрикоса, посаджені районованими сортами, займають лише 21,8%.

Волоський горіх