Алича великоплідна

Алича

Алича (Prunus cerasifera Ehch.) має величезний природний ареал поширення. У дикому стані росте в Криму, на Кавказі, в Середній Азії, гірському Туркменістані, Ірані, Малій Азії, на Балканах. У культурі порівняно недавно – з 50-х років минулого століття. Більшість сортів отримано шляхом міжвидової гібридизації сливи і аличі.

Алича великоплідна вдало поєднує в собі відмінну якість свіжих плодів і продуктів їх переробки з високою продуктивністю та швидкоплідністю дерев. Крім того, для неї характерна виняткова адаптаційна здатність, що сприяє поширенню цієї культури.

Дерево – одно- або багатостовбурове, від 3 до 13 м заввишки, з добре розвиненою кореневою системою та округло-розлогою, рідше широко-пірамідальною кроною. Середня тривалість життя дерева від 30 до 50 років. Характеризується швидкоплідністю та високою урожайністю – від 15 до 40 кг плодів з дерева на другий – третій рік після садіння.

Листки широкоовальні, яйцеподібні, іноді ланцетоподібні. Квітки білі, ніжно-рожеві, в більшості поодинокі, 20–40 мм в діаметрі, розквітають раніше або одночасно з появою листків (фото 67).

Плід – кістянка округлої або видовженої форми масою від 6 г у диких форм до 60 г у деяких сортів. Забарвлення шкірки плоду варіює від блідо-жовтого до фіолетового. М’якоть зелена, жовта чи рожева, містить у середньому 4–14% цукрів, 2–4% органічних кислот, пектинові речовини, флавоноїди, антоціани, вітаміни А, С, В1, В2, Є, Р, РР. У плодах також міститься калій, кальцій, магній, фосфор, натрій, залізо, марганець, кобальт та інші мінерали.

Кісточка округлої чи видовженої форми, плоска чи опукла, частіше погано відокремлюється від м’якоті. В ядрі міститься до 52% олії, яка за своїми якостями схожа на мигдалеву і може використовуватись у парфумерії та медицині. Із плодів виготовляють високоякісні сухофрукти, варення, компоти, желе, соки, ароматні екстракти, сиропи та інші продукти переробки.

Плоди аличі не лише смачні і корисні, а й лікувальні. Основний терапевтичний ефект забезпечують вітаміни і пектини. Аличу рекомендують вживати при шлунково-кишкових захворюваннях, хронічній печії (у поєднанні зі спеціальною дієтою).

Розмножують сорти аличі за допомогою окулірування, зимового щеплення. Більшість сортів здатні до укорінення здерев’янілими і зеленими живцями (в результаті чого отримують кореневласний садивний матеріал). Укорінення живців – найпростіший і вигідний спосіб розмноження, проте вимагає доопрацювання в сортовому розрізі. В умовах Києва добре укорінюються зелені живці сортів Кубанська комета, Колоновидна. Проте за даного способу розмноження стандартні саджанці за один сезон отримати не вдається. Рослини потребують дорощування.

Одна з кращих насіннєвих підщеп для аличі – сіянці аличі дикої, а також найбільш адаптованих місцевих сортів. В якості підщепи також можна успішно використовувати сіянці сливи та абрикоса, а як слабкорослу підщепу – сіянці вишні повстистої. У сучасних товарних насадженнях аличі вирощують дерева переважно на клонових (вегетативних) підщепах.

Зимо- і морозостійкість аличі середня, але вища ніж у абрикоса та персика. Маючи короткий період глибокого спокою, дерева часто потерпають від заморозків у другій половині зими та ранньою весною. Посухостійкість аличі крупноплідної дещо вища, ніж у сливи і черешні, але нижча, ніж у абрикоса.

Плодоносить алича в основному на минулорічних приростах та обростаючих плодових утвореннях (плодових гілочках і шпорцях). Вищий рівень морозостійкості мають генеративні бруньки, що закладаються на однорічних пагонах, тому при обрізуванні дерев укорочування минулорічних приростів зводять до мінімуму, а основної уваги надають проріджуванню крони.

В Україні насадження аличі зосереджені на півдні.

Вченими України також проводиться плідна робота зі створення зимостійких, врожайних, з високими товарними і смаковими якостями сортів аличі великоплідної та розширення ареалу її вирощування у північні райони Лісостепу і Полісся України.