Ожина

ожина

Ожину (Rubus Eubatus Focke) людина помітила дуже давно. У Європі види ожини використовуються протягом більш ніж 2 тис. років. Надмірна шипуватість рослин дикорослих видів ожини зупиняла садоводів від вирощування її в садах. Згодом врожайність і прекрасна якість плодів все-таки змусили звернути на неї увагу. У Америці ожина була введена в культуру набагато раніше, ніж у Європі. І вже тоді писали, що ягоди ожини є приємним десертом і, крім того, придатні для варення, желе, тортів тощо.

Необхідно зауважити, що при введенні ожини в культуру були виділені дві групи видів: власне ожина (куманіка) – рослини з прямостоячими стеблами, які розмножуються кореневими паростками, і росянка – рослини з стеблами, які стеляться, розмножуються кореневими бруньками і лише поодиноко кореневими паростками. На початку XIX століття росянка рекомендується як перспективна рослина для культури.

Крім ожини і росянки, у Північній Америці і Європі поширена Логанова ягода (Loganberry), походження якої до цього часу достатньо не відоме.

Інші найвідоміші гібриди роду Rubus, які вирощуються як культурні: Youngberry, Phenomenalberry, Boysenberry, Nessberry, Olallieberry, Sunberry.

Історичною батьківщиною походження видів ожини є такі території, як Азія, Європа, Північна та Південна Америка. Але ожини, які вирощуються в окремих регіонах, виникли від видів, які є типовими для даних територій.

У світі відомо понад 300 сортів ожини, у тому числі малино-ожинові гібриди. У Польщі нещодавно створені і впроваджені у виробництво нові сорти ожини: Гадза (займає 80% промислових насаджень ожини в Польщі), Оркан та Лєснічанка. Також культивуються сорти Торнфрі, Торнлесс Евегрін, Лохнес, Дарроу.

Потенційна урожайність ожини та її гібридів у 3–4 рази вища від малини, а за своїми біохімічними властивостями вона не тільки не поступається малині, а й переважає її за вмістом деяких біологічно активних речовин.

Цілющі властивості ягід ожини зумовлені їхнім багатим біохімічним складом. Вони містять 9,3–24,3% сухих речовин, серед яких: 5,1–13% цукрів (глюкоза, фруктоза), 0,5–1,5% органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна та ін.), до 1,8% пектинових речовин, 2–4% клітковини, вітаміни групи Р, В, Е, С, каротин, дубильні речовини, солі калію, магнію, міді, мінеральні елементи – калій, натрій, кальцій, магній, фосфор, залізо тощо. У ягодах містяться флавоноїди та Р-активні речовини (до 900 мг/100 г), а також етилен – до 1 мг/л.

Пектин, який міститься у них, зв’язує та виводить із організму людини такі радіоактивні елементи як кобальт, нікель, свинець, стронцій. Сучасна медицина вважає ягоди ожини еліксиром здоров’я і довголіття людини. Плоди її мають сильну в’яжучу, кровоспинну, протизапальну, виражену очисну та потогінну дію. Ягоди і сік вгамовують спрагу і мають жарознижуючий ефект. Листя мають асептичну дію, поліпшують перистальтику кишечника. Для лікування діареї і дизентерії використовують листки і квіти зі стеблами.

Вчені із американського університету Огайо відкрили, що ягоди ожини є сильним профілактичним засобом проти онкологічних захворювань.

Використання екстрактів та витяжок із листків ожини при виробництві зубних паст сприяє зміцненню зубів.

Існують технології, в яких використовують сік ожини при створенні сонячних батарей. Принцип їх роботи полягає у здатності темних пігментів, які містить сік ожини, уловлювати більший спектр сонячних променів та перетворювати їх у електричний струм.

За останні десять років виробництво ожини у світі зросло на 45%. Значну частину у валовому зборі посідають плоди, зібрані з дикоростучих видів. У Північній Америці виробляється 59,1, а в Європі – 43 тисячі тонн ожини, з яких майже 60% у Сербії та 30% в Угорщині.

За даними ФАО, у світі щорічно виробляється приблизно 320 тис. т плодів ожини, у тому числі плодів ожино-малинових гібридів. Найбільшу кількість виробляють: США, Польща, Німеччина, Великобританія, Сербія і Чорногорія, Канада, Франція, Угорщина.

Незважаючи на велику цінність ягід ожини та її значне поширення в інших країнах, в Україні промислові насадження цієї цінної культури у Лісостепу та Поліссі майже відсутні. Це пов’язано, насамперед, із відсутністю вітчизняних сортів, придатних для вирощування в агрокліматичних умовах цих зон та недостатньою вивченістю сортів іноземної селекції. Проте, промислові насадження ожини в Україні з кожним роком збільшуються.